Контакты | Карта сайта | Размещение рекламыСделать стартовой | Добавить в закладки | RSS
Поиск по сайту
Полезное
Статистика
Путеводитель по сайту » Библиотека Современника » Литературное кафе » Дело рядового Оренбургского батальона Тараса Шевченко

Добро пожаловать на портал "Библиотека Современника!"

   

Дело рядового Оренбургского батальона Тараса Шевченко

Генеральний директор Культурного центру України в Москві, доктор історичних наук Володимир Мельниченко не перестає радувати нас новими знахідками, зокрема архівними, в царині дослідження перебування Тараса Шевченка в Москві. Він знайшов у Центральному історичному архіві Москви справу канцелярії московського воєнного генерал-губернатора по секретній частині “О рядовом Оренбургского батальона Шевченко”, в якій містяться невідомі документи про поетову зупинку в Москві в березні 1858 року дорогою з заслання в Петербург.
26 березня 1858 року виконувач обов’язків московського обер-поліцмейстера полковник Кропоткін уже збирався на обід, коли повідомили, що в касі Миколаївського вокзалу взяв білет на потяг до Петербурга піднаглядний Тарас Шевченко. Смакуючи наперед сите застілля, не обтяжене недавнім постом, князь не відразу зрозумів усі тонкощі ситуації, що склалася. “Хай від’їжджає, й без нього справ вистачає”, — лінькувато подумав Кропоткін. І тут його пройняло: “Наказували слідкувати за цим відомим малоросом! Очей не спускати! І все це височайшим повелінням! Але ж підлеглі жодного разу не доповідали, що робив Шевченко в Москві…

Нероби і лобуряки!” Обер-поліцмейстер Кропоткін чудово знав про приписи та накази, які супроводжували поета і художника Шевченка з десятилітнього заслання, про таємну справу, заведену на нього у вересні 1857 року в канцелярії московського генерал-губернатора Арсенія Закревського… Цю справу — “Рядового Оренбургского батальона Шевченко” — я знайшов через півтораста років у Центральному історичному архіві Москви, вона воскресила московську сторінку біографії Тараса Григоровича. Зокрема, там зберігається повідомлення з управління санкт-петербурзького військового генерал-губернатора, відіслане 28 вересня 1857 року московському військовому генерал-губернатору Закревському:

“Милостивый государь
Граф Арсений Андреевич!
По высочайшему повелению, объявленному Военным министром Оренбургскому и Самарскому Генерал-Губернатору от 1го мая сего года, рядовой Оренбургского линейного № 1 батальона Шевченко (бывший художник Императорской Академии художеств, отданный в службу за политическое преступление), во внимание к ходатайству Президента Академии художеств Её Императорского Высочества Великой княгини Марии Николаевны уволен от службы с учреждением за ним надзора там, где он будет жить, и с воспрещением въезда в обе столицы. По неосновательному распоряжению коменданта Ново-Петровского укрепления, где состоял на службе Шевченко до увольнения в отставку, выдан сему рядовому билет, в котором не обозначено воспрещения жительства в столицах, вследствие чего Шевченко и отправился в С.-Петербург. (У вересні 1857 року комендант Новопетровського укріплення Іраклій Усков отримав суворе зауваження від виконувача обов’язків начальника штабу Окремого Оренбурзького корпусу генерал-майора Івана Бутурліна: “…Ваше высокоблагородие, выдав рядовому Шевченке билет на свободный проезд в С.-Петербург без достаточных к тому оснований…
поступили весьма опрометчиво, и только в уважение долговременной, усердной и полезной службы вашей я ограничиваюсь на сей раз объявлением вам за это строгого замечания…”)

Сделав распоряжение по вверенному мне управлению к удовлетворению изъяснённого требования, я долгом считаю сообщить об оном Вашему Сиятельству на случай прибытия рядового Шевченко в Москву или Московскую губернию”. Таким чином, з осені 1857 року в Москві добре знали, як зустрічати всеросійського піднаглядного Шевченка. Правда, до весни 1858-го ситуація суттєво змінилася, і поет на законних підставах прибув у березні в Москву, а потім виїхав у Петербург. Та нагляд не скасували, навпаки, присутність Шевченка в Москві вимагала підвищеної уваги поліції. Не випадково повернення Шевченка в Петербург супроводжувалося суворими настановами. Начальник III відділу В. А. Долгоруков 13 лютого 1858 року інформував міністра внутрішніх справ С. С. Ланського:

“Ныне по всеподданейшему докладу моему ходатайства Её Императорского Высочества президента Академии художеств Государь-император изволили всемилостивейше разрешить отставному рядовому Шевченко проживать в С.-Петербурге… однако, чтобы он подвергнут был здесь строгому полицейскому надзору…” У лютому Шевченко перебував у Нижньому Новгороді, та начальник Нижньогородської губернії генерал Муравйов чудово розумів, що після від’їзду опального поета слід повідомити в Москву. У справі зберігається його лист московському військовому генерал-губернатору: “Художник Тарас Шевченко отдан был в 1848 году, по Высочайшему повелению, в военную службу с назначением рядовым в Отдельный Оренбургский корпус. В мае прошедшего года Всемилостивейше разрешено уволить его от службы, с учреждением за ним в месте его жительства надзора и с возвращением ему права въезда в столицы, а в сентябре 1857 года Шевченко прибыл в Нижний Новгород и остался здесь под надзором полиции до марта месяца… В марте месяце (9 числа) Шевченко выехал из Нижнего Новгорода в С.-Петербург, но, по частным сообщениям известно, доехав до Москвы, остановился в оной по случаю постигшей его болезни” (виділення моє — В. М.).

Насправді Кропоткіну доповідали, що бачили бородатого Шевченка з червоним оком та запаленим висипкою чолом, який ходив разом з артистом Щепкіним Москвою. Більше того, кілька днів тому їх обох бачили поряд із будинком обер-поліцмейстера — завертали до Сергія Аксакова. Та це не прописано на папері, а хто ж оцінюватиме роботу поліції на слух? Виходить, що піднаглядний Шевченко виїздить із Москви, а полковник Кропоткін навіть не доповів про його… приїзд у письмовому вигляді! Зовсім недавно вступив у виконання обов’язків і фактично проігнорував вказівку згори! Подібне добром не закінчується, так і генеральське звання може віддалитися… Князь дратівливо вилаявся і велів викликати управляючого канцелярією. Невідомо, що Кропоткін говорив йому, та трапився мені в архіві папір, який він тоді підписав:

“Господину Московскому Военному Генерал Губернатору
Исправляющего должность Московского Обер Полицмейстера
Рапорт
Означенный в предписаниях Вашего Сиятельства к бывшему Г-ну Обер-Полицмейстеру и ко мне, от 26 сентября прошлого года и 5 сего марта за №№ 1066 и 219 (ці два документи поки ще не знайдено. Хоча зміст їх, певно, суттєво не відрізняється від вищенаведеного доносу Нижньогородського начальника), отставной рядовой Тарас Шевченко прибыл из Нижнегородской губернии проездом в С.-Петербург и остановился в Сретенской части 1 квартала в доме Щепотьева. (Насправді власницею будинку тоді була жінка — Щепотьєва, у якої наймав квартиру Михайло Щепкін. У щоденнику Шевченко записав: “Пустился отыскивать своего друга М. С. Щепкина. Нашел его… в доме Щепотьевой и у него поселился). О чем имею честь донести Вашему сиятельству, присовокупляя, что за Шевченко до выезда его отселе в С.-Петербург, строгий полицейский надзор учрежден.
Флигель-адъютант, полковник, князь Кропоткин. № 332.
26 марта 1858 года”.

Кропоткін уважно прочитав папір, залишився задоволеним його службовою улесливістю та діловою лаконічністю, схвально відзначив, що звернення до військового генерал-губернатора написане цілковито з великих початкових літер, які виписані особливо красиво та вишукано, як, втім, і назва його — Кропоткіна — посади. Особисто вписуючи свої регалії та старанно виводячи підпис, він відчув якесь внутрішнє занепокоєння і знов уважно прочитав рапорт. Потім різко і рішуче підкреслив у кінці четвертого рядка: “отставной рядо-”; перенос цього слова, три літери — “вой” він уже не чіпав, оскільки перо мимохіть потяглося до справжнього джерела роздратування полковника — прізвища піднаглядного. Коли Кропоткін гнівливо підкреслив два слова — “Тарас Шевченко” — його рука здригнулася, і документ це назавжди закарбував… Відверто брехливий рапорт про Шевченка підписав виконувач обов’язків московського обер-поліцмейстера.

Адже Тарас Григорович прибув у Москву ще 10 березня 1858 року, а 26 березня, коли Кропоткін сотворив свій офіційний опус, поет, говорячи його словами, “оставил гостеприимную Москву”. Та Кропоткіна можна зрозуміти: не хотів полковник втрачати вигідну посаду. Ніяк не хотів! Тому й згрішив мимоволі. До того ж був упевнений, що військовий генерал-губернатор Арсеній Закревський не вникатиме в цю справу, тим більше перевіряти. Інакше полковник не посмів би доповідати про прибуття в Москву піднаглядного Шевченка в день його… від’їзду. У цей час поліцейський нагляд був поставлений поганенько. Постійні агенти вешталися ринками і трактирами, дуже рідко проникали в будинки “пристойного товариства”, в якому обертався всі дні свого перебування в Москві Шевченко. Шпигуни-добровольці давали, як правило, фальшиві донесення, які часто були результатом зведення дрібних рахунків. Серед оточення Шевченка в Москві таких осіб не було. Що стосується постійного нагляду, то він, за словами дослідника Петра Кошеля, “певно, здійснював відносно рідко і найчастіше працював вхолосту”. Утім, обер-поліцмейстера стурбувало зовсім інше: йому ще треба було доповісти про “відбуття” піднаглядного Шевченка з Москви. Кропоткін із цим впорався блискуче. Вичекавши кілька днів, він звернувся до Закревського знову:

“Господину Московскому Военному Генерал Губернатору
Исправляющего должность Московского Обер Полицмейстера
Рапорт
В дополнение к рапорту моему от 26 минувшего марта за № 332 имею честь донести, что отставной рядовой Шевченко 4 сего апреля выехал из Москвы в С.-Петербург.
Флигель-адъютант, полковник, князь Кропоткин. № 368.
9 апреля 1858 года”.

Як бачимо, цього разу московський обер-поліцмейстер не поспішав доповідати відверту неправду, все одно Шевченко давно відбув із Москви. Зрештою, в канцелярії московського військового генерал-губернатора про це не знали і, отримавши рапорт Кропоткіна, 12 квітня наклали на ньому резолюцію: “Уведомить С.-Петербургского военного генерал-губернатора”. Той, очевидно, здивувався надто пізньому повідомленню про опального поета, який уже понад півмісяця жив у Петербурзі.

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО
Слово Просвіти ч. 48(425) 29 листопада - 5 грудня 2007 р.


Заказать бумажную версию



Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Если вы не авторизованы на сайте, можете сделать это прямо сейчас: ( Регистрация )
 (голосов: 0)

Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии в данной новости.


| Google карта сайта
Бесплатная электронная библиотека